«Про Миколу Могилата стисло не скажеш, — узяв слово під час відкриття виставки прискіпливий доктор мистецтвознавства Володимир Овсійчук. — Художник входить у середовище Львова делікатно, без шуму. Його живопис — не львівський, бо не містить львівської розв’язаності та бутафорії. І хоч я шаную львівське малярство, цей митець вносить у наше середовище щось інше. Пройшовши дуже добру професійну школу (закінчив Одеське державне художнє училище імені М. Грекова, а також тоді ще Поліграфічний інститут ім. І. Федорова у Львові), він — нині викладач малярства в коледжі імені Івана Труша — водночас нею не тяготиться. А має величезне почуття національної гордості за те, що малює. Скажу коротко: ми давно стужилися за таким мистецтвом, і я дуже щасливий, що сьогодні нарешті його побачив».

Микола Могилат, якого свого часу відкрив для ширшої львівської спільноти директор галереї «Равлик» Юрій Гайда, приваблює, крім іншого, ще й чистим внутрішнім світлом і позитивною налаштованістю на дійсність. «Серед якостей, які демонструє у своєму живописі автор, — пише про нього в анотації до виставки кандидат філософських наук Дарина Скринник-Миська, — особливе місце належить умінню бачити й розкривати для інших красу буденного… Роботи М. Могилата просто красиві, й естетика в них розкривається на рівні й лірично відчутного краєвиду, й високої культури виконання. Це те, на чому хочеться спинити око в час метушні, високих технологій, синтетичних матеріалів і синтетичних почуттів. Воно торкає…»