Попри те, що адресована дітям віком від 7 до 12 років (із приміточкою «для сімейного перегляду), розповідає постановка про речі, про які дорослим нагадати значно важливіше, ніж дітям: здатність любити та співпереживати, готовність допомагати, потребу вірити у власні сили та долати всепоглинаючі внутрішні страхи, які часто-густо неспівмірні з причинами, що їх викликають, інші речі. 

За передісторією, Гібсон написав п’єсу на основі життя американського письменника Джона Ґруела, який справді майже сто років тому створив для своєї тяжкохворої доньки Марсели ляльку Реґґеді Енн, склавши її ім’я із назв двох поем письменника Джеймса Райлі The Raggedy Man і Little Orphant Annie. Лялька не врятувала реальну Марселу — дівчинка померла. Але образ Реґґеді Енн із серцем, сповненим любові, став настільки популярним, що ляльку навіть унесли до «Залу слави іграшок Америки», а Ґруел написав про неї чимало історій.

Зрештою, глядачеві до цього байдуже. Небайдуже до сюжету, до спроможності акторів і постановочної групи (а до її складу, крім режисера, увійшли також художник-постановник Світлана Орда-Кайнаран, художник із костюмів Дарія Зав’ялова, композитор, з. д. м. України Юрій Саєнко, балетмейстер Нінель Зберя, художник зі світла Світлана Коренькова й асистент режисера, з. а. Ук­раїни Ольга Гапа) створити атмосферу, до звучання тих струн у душі, що їх ця вистава торкається. 

А таки торкається! І форма казки не спрощує змісту. Бо, зрештою, що є людське життя — словами казкаря Андерсена, — як не найпрекрасніша казка в цьому світі?